Наші діти

Жіночі долі. Антоніна: “Не потрібна, нікому не потрібна, ні дітям, ні онукам…”

Люблять у цьому невеликому селищі квіти. В кожному дворі є клумби з квітами і в кожному будинку є кімнатні, у горщиках. Але особливо виділяється будинок Антоніни.

Яких тільки кольорів у неї немає! А чистота яка в будинку і у дворі у цій Антоніни! Скрізь порядок, ніде ні порошинки, ні пилинки. – Ну звичайно, – зітхають селищні баби, – у нас сім’ї, чоловіки, діти, а в неї нікого. Одна.

Ось і займається своїм господарством.Так-то воно так. Одна жила Антоніна.

Але вона не єдина, хто живе одна. А про тих, інших такого не скажеш. Ті, більшою частиною, на призьбі сидять так пліткують.

Антоніна пліткувати колись. Їй і на городі, і в саду одного потрібно працювати. Так ще й працювала вона, хоч і пенсіонерка.

Тридцять років комірником опрацювала і, пішовши на пенсію, роботу не кинула. Гроші зайвими не були, треба допомагати дітям. Дорослі вони у неї, свої сім’ї мають, але все одно допомогти їм хочеться.

На себе пенсію витрачала. А все, що заробляла, все їм. Ілюстрація / фото А.

ТроилинойОдна їх виховувала. Чоловік давно зник кудись, як виїхав ще за молодості на заробітки, так і з кінцями. І де він, Антоніна так і не дізналася.

Потім і шукати перестала. Мужики, з якими він їздив на заробітки, сказали, що справа в жінці. Сумувати ніколи було, та й не дуже хотілося, шкода тільки діти, син і дві дочки росли без батька і без їхньої допомоги.

Всі Антоніна на себе взяла, була їм і за матір, і за батька, так і за бабусь з дідусями теж. От і працює Антоніна. А чого ж їй не працювати коли робота хороша і платять непогано, і любить Антоніна цю роботу.

Додому не поспішає втекти. А що їй поспішати? Ніхто її там не чекає, крім її квіточок та кота Леонтія. Діти живуть окремо.

Одну дочку аж в Америку забрало. Раз у два роки приїжджає і то ненадовго. Друга теж живе не близько.

На Україні. І теж приїздами не балує. А син, хоч і на сусідній вулиці, але теж не частий гість.

Дружина його, Лариска, Антоніну злюбила. А чому, Антоніна зрозуміти ніяк не може. Начебто і не втручається в їхню сім’ю, життя не вчить, а піди ж ти, не догодила.

Так що, не потрібна невістці Антоніна. Не потрібна, це вже точно..

. та й кому потрібна? Старшій доньці, тієї, що в Америці? Сумнівається Антоніна. Молодшій доньці? Можливо.

.. А може бути і немає.

Не знає Антоніна. Онукам? Їх у неї шестеро. Цим, вже точно не потрібна! Коли маленькі були, весь час у неї були.

Вона їх і в садок водила, і з садочка забирала, працювала, а весь вільний час з ними була. Щось, видно, упустила, чомусь не навчила, раз не тягнуться до неї. Забули.

Дорослі вже. Старшокласники та студенти. Любить їх Антоніна, все про них думає, турбується.

І про тих, що в Америці, і про тих, що на Україні, і про тих, що на сусідній вулиці. І любов Антонинины до них не згасає, а, як їй здається, любить вона їх ще сильніше. І це незважаючи на те, що вони ніякого інтересу до неї не виявляють.

Вона намагається отримати від них відповідь на єдине питання: чому вони не хочуть бувати у неї? Відповідь, зазвичай, зводиться до одного: – Ти в нас не просунута, бабуся!Ось так. «Не просунута..

. Вони просунуті, а я – ні» – думала Антоніна. Як=то Антоніна на Україну до доньки їздила.

Гостювала там у них тиждень. І все ніби й нічого, але, одного разу дзвонить онука і каже: «Я зараз з подружками прийду, так ти з кухні не виходь. Зачинися там».

Вона і закрилася. Сиділа там, поки подруги не пішли. Соромиться онука Ганни.

Сільська, мовляв, вона…

Пробувала поговорити з донькою. А та тільки рукою махнула, що, мовляв, ти придираешься? Вони, мовляв, зараз всі такі молоді..

. та й від себе додала: – Тобі ж, мамо, ще й шістдесяти немає, а ти на бабу записалася. Все про своєму городі та про квіточках думаєш, а на себе увагу не звертаєш і про себе не дбаєш! Коли в перукарні останній раз була? А потім дивуєшся.

.. Так зі мною жінки твого віку працюють, подивилась би ти на них! Вже, старухами їх не назвати!З важким каменем на душі додому поверталася.

«Не потрібна…

Нікому не потрібна…

А те, що про себе не думаю, так донька права. А коли? Все про них..

. Все для них..

.» – думала вона. І так їй гірко стало.

.. Продовження .
З продовження Читач дізнається, як різко змінилося все в Антоніни.

Related posts

Leave a Comment